Є цілий ряд ознак, за якими можна, з високим ступенем вірогідності, припустити перелом кістки навіть до проведення рентгенівського дослідження.

До абсолютних ознак перелому кістки відносять:

• — патологічну рухливість кінцівки, або рухливість її в такому місці, яке за нормального стану не рухається, де немає суглобів. Цей симптом може бути відсутнім, якщо цілісність кістки частково збережена;
• — неприродне положення кінцівки, видиме неозброєним оком;
• — крепітація або кістковий хрускіт, який чути при спробі поворухнути пошкоджено кінцівкою або при натисканні фонендоскопом;
• — кісткові відламки в рані, видимі неозброєним оком, що характерно для відкритого перелому.

До відносних ознак перелому належать:

• — біль, особливо при осьовому навантаженні на пошкоджену кінцівку; зокрема при переломі кісток гомілки біль виникає при натисканні на п’ятку;
• — сильний набряк у місці перелому (є результатом пошкодження м’яких тканин і супроводжує будь-які травми);
• — гематома (є наслідком внутрішнього крововиливу);
• — порушення рухливості пошкодженої кінцівки (неможливість рухати нею або спиратись на неї).

Найчастіше переломи виникають внаслідок:

• — Високоенергетичних травм (дорожньо-транспортні пригоди, падіння з висоти, удар, вогнепальне пошкодження);
• — Постійних перевантажень кістки (стресові переломи або переломи внаслідок втоми), наприклад у спортсменів;
• — Остеопорозу або інших захворювань кістки.

За характером переломи бувають:

• — Закритими (коли шкіру не пошкоджено) або відкритими (коли відламками кістки пошкоджено шкіру);
• — Без зміщення (з незначним зміщенням) або зі зміщенням кісткових відламків;
• — Простим або складним (що супроводжується значними пошкодженнями м’яких тканин – м’язів, нервів, судин).

За місцем розташування розрізняють:

• — Переломи діафізу (центральної частини довгої кістки);
• — Переломи епіфізу або метафазу (крайньої частини кістки, що завершується суглобом; проксимального – ближче до центру тіла, дистального – далі від нього).

Щоб визначити, чи можна проводити МРТ з Вашим імплантатом, необхідно визначити, з якого матеріалу його виготовлено. Компанія «ChM» виготовляє імплантати зі сталі, сплавів титану, кобальту, полімерів та їх поєднання. Для визначення матеріалу конкретного імплантату потрібно знати код виробу (REF) або серійний номер (LOT). Ці відомості можна отримати у лікаря, який виконував імплантацію. Варто наполягати, щоб лікар перерахував усі елементи імплантованої конструкції, оскільки іноді хірург використовує додаткові складники, виготовлені з інших матеріалів.

Як правило, не рекомендується робити МРТ, якщо Ваш імплантат виготовлено з медичної сталі. Якщо імплантат виготовлено зі сплаву титану або кобальту, в інструкції до імплантату наведено відомості щодо налаштувань МРТ апарату, за яких дослідження можливе. В будь-якому разі остаточне рішення приймає ваш лікар та лікар, який проводить МРТ дослідження.

Лікування простих закритих переломів з незначним зміщенням передбачає їх репозицію (відновлення анатомічного положення) та іммобілізацію (фіксацію в заданому положенні). Як правило, для цього застосовують гіпсову пов’язку, іммобілізуючи два найближчих до перелому суглоба для більшої стабільності.

Проте не всі переломи можна лікувати шляхом репозиції відламків та іммобілізації зламаного сегменту в гіпсовій пов’язці. Відкриті переломи зі зміщення відламків, ускладнені високоенергетичною травмою (ДТП, падіння з висоти) або поганою структурою кістки потребують хірургічного втручання, в тому числі внаслідок супутнього пошкодження м’яких тканин. В ході операції м’які тканини та судини обробляють, відламки зіставляють та фіксують ортопедичними імплантатами. Цей вид оперативного втручання називається остеосинтез (букв. «зрощення кісток»). Компанія ChM виготовляє багато різновидів імплантатів для різних методик остеосинтезу, різних видів та локалізацій переломів. Вибір конкретного методу лікування покладено на лікаря.

Найчастіше для виготовлення імплантів застосовують метали (спеціальну хірургічну сталь, сплави титану) або поєднання металів з керамікою, полімерами, композитами. Всі матеріали обов’язково проходять перевірку на біосумісність.

Наразі до основних видів ортопедичних імплантів належать пластини з кутовою стабільністю або без неї, блоковані та неблоковані стержні, гвинти, протези суглобів.

Інтрамедулярний стержень – це металевий стержень, в протилежних кінцях якого просвердлено отвори для його фіксації всередині кістки. Він застосовується для лікування переломів, хибних суглобів, неправильного зрощення або незрощення довгих кісток (стегнової, великогомілкової, плечової тощо), і демонструє позитивні результати навіть після невдалого попереднього лікування іншими методами.

До переваг інтрамедулярного остеосинтезу можна віднести:

• — Міцну та пружну підтримку зламаної кістки;
• — Зменшення ризику пошкодження кровоносних судин та кровопостачання зламаної кістки;
• — Можливість точнішого відтворення анатомічної вісі кістки, що прискорює одужання та створює передумови для більш раннього навантаження на кінцівку;
• — Сприяє природнім рухам пошкоджених м’язів та прилеглих суглобів;
• — Забезпечує швидший перехід хворого на амбулаторне лікування, полегшує догляд за хворим, підвищує його здатність до самообслуговування, прискорює реабілітацію.

Як встановлюється інтрамедулярний стержень?

Хірург-ортопед через невеликий розріз шкіри та м’яких тканин вводить стержень в інтрамедулярний канал великої кістки, а потім блокує його у відповідному місці. Блокування – це фіксація імплантату гвинтами через певні отвори та під певним кутом для створення внутрішньої підтримки для стабілізації перелому.

Блокована пластина кріпиться до поверхні кістки. Разом з гвинтами вона створює своєрідний місток між протилежними фрагментами перелому.
Пластина за формою повторює кістку, для якої призначена. Форма пластини та правильно встановлені гвинти сприяють відтворенню суглобової поверхні та стабільності фіксації.

Пластини переважно використовують для лікування метаепіфізарних багатоуламкових переломів довгих кісток, а також якщо попереднє лікування іншими методами не дозволило досягти зрощення.

Як встановлюється пластина?

Хірург виконує розріз шкіри для потрапляння в зону перелому, зіставляє уламки та попередньо прикріплює пластину до кістки. Після цього у відповідні отвори і під правильним кутом вводяться гвинти, які прикріплюють пластину до кістки.

Слід зазначити, що пластина не обов’язково повинна щільно прилягати до кістки. Дизайн пластини може обмежувати її контакт з кісткою, забезпечуючи краще кровопостачання області перелому та прискорюючи загоєння.

Остеосинтез поділяють на відкритий, коли для доступу до місця перелому розрізають м’які тканини, і закритий, або малоінвазивний, коли репозиція та введення імплантату здійснюються через невеликі розрізи або проколи в м’яких тканинах.

Малоінвазивний остеосинтез належить до більш сучасних методик лікування переломів, оскільки дозволяє значно прискорити час проведення операції, зменшити крововтрату та в цілому скоротити термін одужання.

Остеосинтез також поділяють за видами імплантів, застосованих для фіксації кістки. Це може бути надкістковий остеосинтез пластинами, інтрамедулярний остеосинтез стрижнем, остеосинтез спицями тощо.